Вони загинули, щоб ми жили

На Аскольдовій Могилі

Поховали їх —

Тридцять мучнів українців,

Славних молодих...

На Аскольдовій Могилі

Український цвіт —

По кривавій по дорозі

Нам іти у світ.

На кого посміла знятись

Зрадника рука?

Квітне сонце, грає вітер

І Дніпро-ріка...

На кого завзявся Каїн

Боже, покарай! —

Понад все вони любили

Свій коханий край.

Вмерли в Новім Заповіті

З славою святих. —

На Аскольдовій Могилі

Поховали їх.

(Павло Тичина «Пам’яті тридцяти»)

101 рік тому, коли більшовики наступали на Київ, солдати столичного гарнізону відмовилися захищати місто. Під впливом ворожої пропаганди вони оголосили нейтралітет. 29 січня 1918 року  біля станції Крути, за 130 км від Києва,  500 добровольців - курсанти, студенти та гімназисти, вступили у нерівний бій з 6000 червоноармійців армії Михайла Муравйова.  5 годин вони стримували ворога. Відступаючи, розібрали залізничні колії. Одна чота студентської сотні, 27 юнаків, потрапили після бою в полон до більшовиків та були страчені. Це було перше порушення Женевської Конвенції  новою російською владою. Перед розстрілом студенти заспівали «Ще не вмерла України». Дійшовши до Києва солдати армії Муравйова 3 тижні грабували місто, убили майже 5 тисяч киян, а також митрополита Київського Володимира. 19 березня 1918 року тіла героїв Крут урочисто перепоховали на Аскольдовій могилі у Києві. Мужні юнці віддали своє життя за незалежність нашої держави, за те, щоб ми з вами жили сьогодні.