Акція "Годівничка"
БАГАТО
ПТАХІВ ВІДЛІТАЄ У ВИРІЙ
НА ЗИМУ, У
ТЕПЛІ КРАЇ.
ТА БІЛЬШІСТЬ
ПТАШОК
ЗАЛИШАЄТЬСЯ
З НАМИ
ЧЕКАТИ
ПРИХОДУ ВЕСНИ.
З ГІЛКИ НА ГІЛКУ
СТРИБАЄ СИНИЧКА,
СУМНО ЦВІРЧИТЬ ГОРОБЕЦЬ,
СНІГОМ ЗАМЕЛО УСІ ГОДІВНИЧКИ,
ЇЖІ НЕ ВИДНО НІДЕ.
ЇМ ТРЕБА
ПОЇСТИ,
ЇМ ТРЕБА
ТЕПЛА,
ЇХ ТРЕБА
ЗІГРІТИ
І
НАГОДУВАТИ.
ДАВАЙТЕ ВСІ ДРУЖНО
ЇМ ДОПОМАГАТИ!
(Хасполатова С., уч.УІІ г класу)
23-24 січня 2014
року в ЧНВК №13, вже традиційно, відбулася природоохоронна акція
«Годівничка». Її метою є : довести до
свідомості учнів необхідність збереження різних видів зимуючих птахів ; ознайомлення
із видовим різноманіттям зимуючих птахів нашої місцевості; розвиток гуманного
ставлення до птахів , мотивація їх охорони ; виховання у дітей поваги та
бережливого ставлення до природи та бажання допомогти зимуючим птахам вижити у
скрутні зимові місяці . Цього року в акції взяли участь учні ІІ гімназійного та
7 класів. Дітьми разом із батьками були виготовлені годівнички різних типів. Ці
годівнички учні розвішали на території
школи, а саме: у фруктовому саду та березовому гаю.


Урок-реквієм "І гіркота пече полинна..."
( для учнів 8-10 класів)
Мета. Поглибити знання учнів про аварію на Чорнобильській АЕС
на прикладі поезії Миколи Луківа; вчити любити рідну землю, відчувати чужий
біль, людські страждання, як свої власні.
Хід заходу.
Учень. Чи буде квітень, як завжди
Дарунком
весняної здоби.
Чи власним
іменем біди
Ми назвемо
його Чорнобиль?
Чи може
викреслимо його
З календарів
своїх допоки
Нас теплий
грітиме вогонь
Ще не
відкритих ізотопів?
Безмежна
мисль, немає меж
Її спинити
годі!
І ти,
Чорнобилю, ти теж
Не маєш меж
сьогодні.
Ведучий 1. Полин-трава… Стародавнє містечко пригорнулося серед
лісів і ланів до світловодої Прип’яті. А звідки, з яких глибин народних,
придбала ти назву сама, чорнобиль – полин-трава? Чорнобиль… Мертва зона…
Сьогодні ці слова гірким болем відлунюються в наших серцях. Зростають деревами,
кущами, травою опромінені села. Поступово, тихо руйнуються хати. Разом з ними
руйнуються, зникають неповторні цінності поліської давнини.
Яка висока
синя даль.
І голуб
просить висоти,
А з висоти,
немов би шаль,
Блакитна
Прип’ять, ліс, мости.
Он череда
людських корів.
Дорога
в’ється, мов змія,
І повна гама
кольорів –
То
уквітчається земля.
Ведучий 2. Про цю жахливу подію важко згадувати. Жах проймає душу
при згадці про мільйони загиблих людей, особливо молодих, які помирають
повільно, але в тяжких муках. Ще багато століть трагедія про себе буде
нагадувати страшними відхиленнями у новонароджених.
Зоря
полинова горить
І осяває в
дооколі
Порожні
села, ниви голі,
Бур’ян, що з
вітром гомонить.
Печаль і
пустка – на віки.
Мов сльози,
роси серебріють
І страшно,
хижо, дико виють
В безлюдній
Прип’яті вовки.
Ведучий 1. Ранок… Чорний ранок… 26 квітня 1986 року. О першій
годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі безтурботно спали, над четвертим
реактором Чорнобильської АЕС нічну темряву розірвало полум’я. Мирна, щаслива
весна перестала існувати для українського народу.
Учень.
Серед
чорного, чорного неба
Засвітилася
зірка Полин.
Вічно день
пам’ятати цей треба,
Що
розкололась неба твердь,
Що в золотом
покриту галузь
Ми атомну
впустили смерть!
Учень.
Несе сива
чорнобильська мати
Цю планету…
Це хворе дитя!
Чи знаєш ти,
світе,
Як сиво
ридає полин,
Як тяжко, як
тужно
Моєму народу
болить!
Чорну ніч
пам’ятати цю треба.
Перша ночі і
двадцять хвилин.
Учень.
У пожежній
частині сирена
Рвала тишу
на тисячі тиш.
«SOS», - кричали
надсадно антени,
«SOS», - кричали
листочки у клена –
На «Олімпі»
не чули їх лиш.
Перші хлопці
були пів-на-другу
Блок
четвертий, мов сосна палав.
Лейтенант і
пожежна обслуга
На двобій із
реактором став.
Шлях вогню
до машинної зали
Ті звитяжці
змогли перекрить.
В ті хвилини
щитом вони стали,
Аби ти, аби
я могли жить.
Ведучий 2. Ніяких сигналів про небезпеку, ніяких звісток про
евакуацію населення. Лише згодом пролунали сигнали ЦО про негайний вивіз
населення. Люди були забрані з вулиць, дехто встиг взяти в руки щось необхідне.
А добро, нажите поколіннями, залишилося там. Ніхто тоді не думав, що назавжди
покидає рідну домівку.
Учень.
Дно річки вистеляють блискавки,
Метаються в
повітрі ластівки,
Громи
стрясають луни-перелуни,
І дощ між
небом і землею струни
Сріблясто
напинає на вітрах,
І чорні
хмари навівають страх.
Куди не
глянеш – все мов нереальне:
Стоїть край
шляху дерево печальне,
Гудуть дроти
високовольтних ліній,
Чорніє човен
між розквітлих лілій,
Лежить село,
неначе на картині,
Біліючи
хатами по долині.
А в тім селі
ні голосу, ні звуку,
І вікна
випромінюють розпуку.
І двері
навхрест дошками забиті,
І журавлі
криничні сумовиті,
І тихий сад
біля старої школи,
І дітям в
ній не вчитися ніколи.
Учень.
Навколо пустка
і печаль біблійна,
Навколо
смерть, незрима і повільна.
Чортополохом
обрій заростає,
Зело і квіти
стронцій роз’їдає,
І час
пересипається пісками
На полі, що шуміло колосками.
А по ночах
трагічне і фатальне,
На землю
ллється світло асторальне
Породжує примарливе
видіння
Людей, які від наглої біди
Пішли із
цього краю назавжди.
Поволі слід
за ними заростає
І дощ свинцевий землю засіває
І дно ріки
встеляють блискавки
І, розметавши крила, ластівки
Ширяють по чорнобильських вітрах
І чорні
хмари навівають страх.
Ведучий 1. Чорнобиль… біда розчинилась в духмяному повітрі, у
біло-рожевому цвітінні яблунь і абрикос, у воді сільських криниць, у всій
красі. Та хіба тільки в ній? Вона розчинилась в людях. Ця трагедія увійшла в історію,
як невигойна рана на тілі України.
Учень.
Вірш Чорнобиль
Земля
древлян колись була родюча
Гостинною.
Привітною була
Земля
древлян колись була квітуча
Як сумно
промовляти це «була»
Тепер про
неї кажуть «мертва зона»
Кюрі не
менш, ніж 50 мільйонів
Земля ця
безпорадна прийняла.
Земля древлян-то
Прип’ять смерті лоно
Безлюдне
місце на пекельнім тлі
Німий
Чорнобиль, справжня мертва зона
Єдине мертве
місто на землі.
Це пам’ятник недбалості злочинній
Байдужості
людській, ганьба і гріх
Це вічне
горе в нашій батьківщині
Це вічний
докір мертвих і живих.
Пожежників,
що пекло те тушили
Хто саркофаг
страшний той будував
Нетлінну,
вічну пам’ять заслужили
Усі, хто в
пеклі тім життя віддав.
Це докір
ненароджених і хворих
І тих. Хто
ще народиться на світ
Кого
спіткало й ще спіткає горе
Бо ще не
скоро цей зітреться слід.
І височить
Чолрнобиль, як примара
Як місто
привид. Лігво сатани
І
мабуть не одна ще чорна хмара
Посіє
смерті без бомб і без війни.
Земля
древлян…трава. Росою вмита
І
тут щороку теж цвіте весна
Колись
тут знову бігатимуть діти
І
місто оживе колись…хто зна?
Ведучий 2. Біда відгукнулась болем у серцях міліонів людей. Через
кілька секунд по тривозі прибули до реактора пожежники на чолі з лейтенантом
Володимиром Правиком, потім прибув Віктор Кібенок. Вони ступили у вируюче
полум’я, у смертельну радіацію…рятуючи людей.
Ті, що
згоріли у вогні
В перші
хвилини двобою
Землю
прикрили собою
Як наші діди
на війні
Не залишали
пости
Мужньо
стояли на герці
Пам’ятник їм
вознести
Треба у
кожному серці.
Ведучий 1. Сьогодні згадаємо тих перших які кинулися у вогонь, у
небезпеку, які собою затулили усіх нас. Це Віктор Кібенок, Володимир Правик,
Микола Титенок, Володимир Тищура, Микола Ващук, Василь Ігнатенко…Усі вони
молоді, вродливі, мужні. Вічна пам’ять їм, низький уклін усім покійним від
усього людства. Навічно залишились герої-пожежники на новому підмосковному
Митинському цвинтарі. Скромні плити з червоними зірками будуть нагадувати нам і
майбутнім поколінням їх імена. Вічна слава героям!
Учень.
Лейтенанти,
хлопці непохитні
Молоде,
вогненне покоління
Ви, як
пам’ять у тривожнім світі,
Роду
незнищенного коріння.
Сівачі.
Поліщуки від роду
Ви з вогнем
навічно подружили
В сонце ткану днину і негоду
Той вогонь
перепинить зуміли.
Лейтенанти-мужність
і звитяга
Від землі ви
набирали сили
Ще далеко
десь до саркофага
Та вогонь
життям ви зупинили.
Першим
важко. Ви ж були найперші
Із вогню та
в полум’я блукали
Не до
подвигів і не до звершень
Ви ж собою
людство заступали.
Тільки
жити-в нас бунтує спрага
Та
продовжить пісню родовода
А лишилась
вірності присяга-
Батьківщині.
Mатері.
Народу.
Ведучий 2. Їх рятували кращі лікарі Києва і Москви. Надавали першу
допомогу і консультували кращі лікарі світу.
Учень.
Чому небо
сьогодні так низько?
Чому сонце
сьогодні так близько?
Чому тіло пекучим
вогнем?
Чому слово у
горлі болить?
-Скажіть ,
лікарю, я буду жить?
-двісті
років дано тобі жить
-а чому в
мене все так болить?
-це не
страшно, все стерпиш , юнак
Сам ховає
сльозу у кулак
-моя мама до
мене прийшла?
-я хіба хоч
на мить відійшла?
-чуєш, мамо,
так хочеться жить!
-чую! Мати
всім серцем кричить!
-мамо, мамо,
мене пригорни
Як в
дитинстві ти поряд засни
Заспівай
колискову мені.
І заснув в
непробудному сні…
Відливали
водою її.
Відривали з
бідою її
Говорили
утішні слова
Поряд в
чорнім ридала вдова.
У дворі, де
зростав її син
Зараз пишно
буяє полин
У пожежній
частині фото
В шафі сина
новеньке пальто
На годиннику
10 годин
Де забарився
довго так син?
Ведучий 1. В ту пекельну ніч на двобій із смертельним вогнем стали
20 сміливців. 20 пожежників. Шестеро з них спопелив той вогонь. Запам’ятайте
їхні імена, на все життя запам’ятайте!
(пісня «Крик Чорнобиля»)
Учень.
Після того,
як вмер Кібенок,
Народився у
нього синок
Батьку було
всього 23
Не дожив до
тієї пори.
Він і сина
не встиг приласкать
Він і пісню
не встиг доспівать
Але пісню
іще доспіває
Його
первісток. Що підростає
І планету
також захистить
Аби ти, аби
я могли жить!
Ведучий
2. Хай пам’ять про них буде вічна. Вічна пам’ять і слава вам, наші
рятівники, низький уклін від урятованого народу.
Учень.
Запам’ятайте
їхні імена
На все життя
запам’ятайте
Для них
домівка-твердь земна
Завчасу
прийняла вона
Своїх
героїв. Тож віддайте
Їм славу,
шану і печаль
І
смуток свій. Свою скорботу
Болить душа,
а серцю жаль,
Не треба.
Боже. Срібла й злота
Лиш чудо.
Боже сотвори
Синів верни
до матерів
Батьків
верни до дітвори
До тої нас
верни пори,
Коли реактор
не горів.
Ведучий 1. В пам’яті нашого
народу назавжди залишаться імена героїв-захисників… Як багато горя, воно б’є у
наше серце, в нашу свідомість. Страшне чорнобильське лихо і досі продовжується,
збираючи все нові і нові жертви. Але я вірю, що пісня в лузі ще озветься, і
доля сонечком зійде, з’явиться радісна веселка після дощу над тобою, мій
загублений краю.
Учень.
В лугах
пишається калина
Біжить по
каменю вода
За руку мати
молода
Веде у світ
малого сина
Щебече. Мов
пташа, дитина
Цвіте і сяє
далина
Але тривожна
і сумна
Лежить під
небом Україна.
Здається,
ніби чорна днина
Проте,
чорнобильська біда
Не проминула
без сліда
І гіркота
пече полинна.
Передчуття
терзають злі
І важче й
важче повторяти
Що вічно
будуть син і мати
«і будуть люди
на землі!»
Ведучий 2. Радіація
встигла наробити багато лиха не лише теперішньому поколінню, але й
прийдешньому. Чорнобиль-незаживаюча
рана на тілі нашої землі. Повертаючись у безлюдну зону, журавлі дивуються, чому
тут немає життя. В цій місцевості пустують безлюдні будинки.
Учень.
На пустищі
дикім росте бузина
Сіріє край
поля хатина сумна
Облуплені
стіни, полин, спориші
Не видно й
не чути навколо ні душі.
І тільки при
місяці. Пізно вночі
Коли над
хатиною стогнуть сичі
І вікна
примарливим блиском горять
З сіней у
світлицю, крадеться мов тать.
Якась
неземна потойбічна мара
І груша в
дворі завмирає стара
І чути Як в
миснику дзвонять миски
І хрестяться
лячно побожні жінки.
І світять
очима коти з темноти
І хочеться швидше те місце пройти
Де буйно і
дико росте бузина
Де пусткою
хата сіріє сумна.
Ведучий 1. Горе впало
не тільки на Україну. Воно зачепило Білорусь і Росію. На забруднених територіях
нині проживає близько 2 млн. осіб. Змертвіло багато водойм, непридатною для
вживання стала в них вода. Нині вУкраїні склалася важка демографічна ситуація.
Смертність населення перевищує народжуваність. Збільшується кількість психічних
і онкологічних захворювань. Настав час усій громадськості бити на сполох,
рятувати своє майбутнє, майбутнє нації!
(відеофрагмент «Пісня про
Чорнобиль»)
Учень.
ЖАДАННЯ
ЛЮДСТВА-зупинити
Безодні
атомної смерч
Ми ж сівачі,
ми ж сонця діти
Спроможні
зупинити смерть.
Спинити
вибухи ракети
Роззброїти
віки і дні
Щоб сонце
мирної планети
У кожнім сходило вікні.
Щоб трави
колоски і віття
Вогнем не
претліли в прах
Щоб грізне
ядерне плахіття
Не
спалахнуло по світах.
Щоб наша
дума і дорога
Єднали глибину і вись
Вола
чорнобильська пересторога:
-людство,
зупинись!!!
Ведучий 2. Час невпинно йде вперед. Віддаляється чорна дата
Чорнобиля, про яку з болем і сльозами згадуємо нині. І хочеться, щоб більше
ніколи і ніде у світі не повторилося подібне лихо.
Ти пам’ятай,
дорого, їх сліди,
По них з
окіл на літописну Прип’ять
Чорнобильці
у гнізда свої прийдуть,
І вернуться
лелеки назавжди.
Як би хотілося повірити в ці слова. А, може, так і буде?
Відеозвіт заходу можна переглянути за цим посиланням
Шкільна акція "Натисни на сміття"
Немає коментарів:
Дописати коментар