Сьогодні, у Всесвітній день Землі, чомусь саме ці чудові рядки Ліни Костенко спадають на думку:
…Не знаю я, що буде після нас,
в які
природа убереться шати.
Єдиний, хто
не втомлюється, – час.
А ми живі,
нам треба поспішати.
Зробити
щось, лишити по собі,
а ми,
нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки
неба очі голубі
цю землю
завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси
не вимерли, як тур,
щоб ці слова
не вичахли, як руди.
Життя іде і
все без коректур,
і як
напишеш, так уже і буде…
Друзі, думайте про Землю, як про наш спільний дім, який ми залишемо у спадок своїм майбутнім поколінням.
Немає коментарів:
Дописати коментар