Квітень - місяць хліборобських турбот і надій. Народна мудрість нагадувала: "Минув марець (березень) - готуй у поле ярець (ячмінь)". Там, де підсохла земля, починали висівати ранні ярі. Тож і квапить ячмінь селянина-сіяча у прислів'ї: "Кидай мене у болото - виросту, як золото, топи мене у грязь - будеш, як князь!". Вважалося також, що від погоди у квітні залежав майбутній врожай: "Сухий квітень - голодний рік, мокрий май - буде у стодолі рай".
Народні прикмети виникли як засіб перетворення дійсності, передбачення наслідків людської діяльності, майбутніх подій. У народі зберігається чимало корисних прикмет з таких галузей як землеробство, скотарство, бджільництво, рибальство. Протягом багатьох років народ створив погодознавство, своєрідний календар природи, спостерігаючи за квітами і травами, деревами і кущами.
Вже у древніх греків з'явились своєрідні календарі природи. З 1864 року почав видаватися "Київський народний календар" з передбаченнями погоди на кожний місяць. Люди давно помітили, що численні природні явища припадають на певні дні в році. З появою християнського церковного календаря в народі широко розповсюдилось позначення примітного дня іменем святого. Ще на початку сторіччя цей календар мав велике практичне значення. За ним складали довгострокові і поточні прогнози погоди, намічали строки проведення сільськогосподарських робіт. Для сучасного покоління календар є, перш за все, пам'яткою духовної культури, взірцем народного фольклору, хоч в певній мірі - і практичним керівництвом, що увібрало багатовіковий народний досвід спілкування з природою.
Немає коментарів:
Дописати коментар